Святі Рівноапостольні Кирил і Мефодій – засновники слов’янської писемності

Святі Рівноапостольні Кирил і Мефодій – засновники слов’янської писемності (до 1150-ліття моравської місії)

Доповідь ієрея Олега Кучера на урочистому засіданні з нагоди Престольного свята – дня пам’яті апостола і євангеліста Іоанна Богослова 9 жовтня 2013 року.

Ваше Високопреосвященство, шановні отці, викладачі, студенти, брати і сестри.

Мова й писемність є факторами, що утворюють культуру. Якщо у людей відібрати право або можливість говорити рідною мовою, то це буде найважчим ударом по їхній рідній культурі. Якщо в людини відібрати книги рідною мовою, то вона втратить найважливіші скарби своєї культури.

Початок писемності — особлива віха в історії кожного народу, в історії його культури. У глибині тисячоріч і сторіч зазвичай губляться імена творців писемності того або іншого народу або язикової сім'ї. Але слов'янська писемність має зовсім дивне походження. Завдяки цілому ряду історичних свідчень нам відомо про початок слов'янської писемності та про її творців — святих рівноапостольних братів Кирила й Мефодія.Звідки ми знаємо про просвітницьку діяльність святих братів й про початок слов'янської писемності?

Сучасниками й учнями первоучителів слов'ян було складено їхні житія церковнослов'янською мовою. Ці життєписи пройшли багатовікову перевірку на вірогідність і визнаються найважливішими джерелами з історії слов'янської писемності й культури.

Краще видання найдавніших списків життєписів Кирила й Мефодія, підготовлене спільно російськими й болгарськими вченими, було оприлюднено 1986 року. Тут містяться списки житій і похвальних слів Кирилу й Мефодію XII-XV століть. Крім житійної літератури збереглося найцікавіше свідчення давньоболгарського письменника кінця IX – початку X століття чорноризця Храбра, який написав перший нарис з історії створення слов'янської писемності.

Батьківщиною братів Константина (так звали святого Кирила до прийняття їм чернецтва) і Мефодія була Македонська область Візантії, а саме головне місто області — Фессалоніки, або слов’янськоюСолунь. Батько майбутніх просвітителів слов'янських народів належав до вищих щаблів візантійського суспільства. Мефодій був старшим, а Константин молодшим із семи його синів. Рік народження кожного із братів точно невідомий. Дослідники відносять рік народження Мефодія до другого десятиліття IX століття.

Константин дуже рано навчився читати й дивував усіх своєю здатністю до вивчення інших мов. Він отримав гарну освіту при імператорському дворі в Константинополі під керівництвом кращих у Візантії наставників, серед яких виділялися майбутній Константинопольський патріарх Фотій (знавець античної культури, творець унікального бібліографічного зведення, відомого за назвою «Міріобібліон») і Лев Граматик — людина, що дивувала співвітчизників та іноземців своєю глибокою вченістю, знавець математики, астрономії й механіки.

У Житії Константина про його освіту повідомляється: «За три місяці він вивчив усю граматику й узявся за інші науки. Вивчив Гомера, геометрію й у Лева й Фотія вивчав діалектикута інші філософські вчення, крім того — риторику, арифметику, астрономію, музику та інші еллінські науки. І так він вивчив усе це, як не вивчав цих наук ніхто інший».

Античну спадщину й усю сучасну світську науку вчителі Константина вважали необхідним етапом до опанування вищої мудрості — богослов'я. Це відповідало й церковній християнській науковій традиції: відоміотці Церкви IV століття Василій Великий і Григорій Богослов, перше ніж приступити до церковного служіння, отримали освіту в кращих навчальних закладах Константинополя й Афін. Василій Великий навіть написав спеціальну настанову: «До юнаків, про те, як витягати користь із язичницьких творів».

Житійна література, що зберегла для нас дорогоцінні відомості про життя й наукову діяльність солунських братів, закріпила за Константином ім'я Філософ (тобто «той, хто любить мудрість»). У зв'язку із цим особливий інтерес викликає епізод з дитинства майбутнього просвітителя слов'ян. У віці семи років Константин бачив сон, який розповів батькові й матері. Стратиг (начальник області), зібравши всіх дівчат Солуні, сказав йому: «Обери собі з них, кого хочеш дружиною, на допомогу (тобі) і ровесницю свою». «Я ж, — розповідав Константин, — розглянувши їх усіх, побачив одну гарнішу за всіх, із сяючим ликом, прикрашену золотими намистами й перлами й усією красою, ім'я ж її було Софія, тобто Мудрість, і її (я) обрав». Зайнявши після закінчення курсу наук кафедру філософії в Мангаврській вищій школі Константинополя, де колись навчався сам, Константин Філософ виконував обов'язки патріаршого бібліотекаря. І, продовжуючи своє навчання, все більш піднімався від книжкової мудрості до найвищої Премудрості, готуючись до великої місії — просвітленню слов'янських народів.

Епохальне значення для всього слов'янського світу мало посольство Константина в Моравію в 863 році. Моравський князь Ростислав просив Візантійського імператора Михайла III направити до нього проповідників, що володіють слов'янською мовою: «Земля наша хрещена, але немає в нас учителя, який би наставив і навчив нас, і пояснив святі книги. Адже не знаємо ми ані грецької мови, ані латинської; одні вчать нас так, а інші інакше, від цього не знаємо ми ні написання букв, ні їх значення. І пошліть нам учителів, які б могли розповісти про книжкові слова й про зміст їх».

«Навчати без азбуки й без книг — це все одно, що писати бесіду на воді», — відповідав Константин Філософ імператорові Михайлу, коли той запропонував йому відправитися із просвітницькою місією до моравських християн. Константин Філософ склав слов'янам азбуку й разом із братом переклав перші тексти з Євангелія й Псалтиря. Таким чином, 863 рік в історії слов'янської культури відзначений як рік створення слов'янської азбуки, що ознаменувала початок слов'янської освіти.

Перекладацька робота Константина Філософа почалася з Євангелія від Іоанна. Першими словами, написаними слов'янськими буквами, були початкові слова великоднього євангельського читання: «На початку було Слово» (Ін. 1:1).

Євангеліє від Іоанна виділяється із числа всіх біблійних книг великою кількістю релігійно-філософських понять і категорій. Через церковнослов'янський переклад цього Євангелія, зроблений Кирилом і Мефодієм, у слов'янську мову й побут слов'янської філософії ввійшло багато філософських (онтологічних, гносеологічних, естетичних, етичних) та інших термінів: «світло», «істина», «благодать», «життя», «мир», «свідчення», «влада», «повнота», «знання», «віра», «слава», «вічність» тощо. Більшість із цих термінів міцно закріпилася в мові й літературі слов'янських народів.

Створення слов'янської писемності не було тільки винаходом абетки з усіма знаками, характерними для письмового вираження мовлення, і творенням термінів. Була пророблена також колосальна робота зі створення нового інструментарію слов'янської писемності. Книги, які перекладали із грецької й писали слов'янською мовою Кирилі Мефодій, містили зразки цілоїнизки літературних жанрів. Наприклад, біблійні тексти включали історичний і біографічний жанри, монологи й діалоги, а також зразки вишуканої поезії. Слов'янські тексти, перекладені первоучителями були богослужбовими, здебільшого призначеними для проголошення на розпів або для хорового виконання й служили тим самим розвитку музичної культури слов'ян.

Перші переклади патристичних текстів слов'янською мовою містили в собі твори філософського характеру. Перші ж церковно-канонічні слов'янські збірники містили переклади пам'яток візантійського законодавства, тобто поклали початок правовій літературі слов'ян.

Кожний літературний жанр має свої особливості й вимагає власних словесних форм і образотворчих засобів. Створити повноцінний інструментарій слов'янської писемності, який, з одного боку, зберігав би природну красу слов'янської мови, а з іншого — передавав усі літературні переваги й тонкощі грецьких оригіналів, — це було воістину завдання для кількох поколінь. Але історичні джерела свідчать, що ця величезна філологічна робота була пророблена солунськими братами та їх безпосередніми учнями в дуже короткий термін. Це тим більше дивно тому, що Кирил та Мефодій хоча й добре знали слов’янську мову, проте не малиані наукової граматики, ані словників, ані зразків високохудожньої слов’янської писемності.

От що говориться в одному із численних відгуків сучасних учених про філологічний подвиг Кирила й Мефодія: «На відміну від інших способів запису слов'янського мовлення, що практикувалися в ту епоху, слов'янський алфавіт Кирила являв собою особливу закінчену систему, створену з ретельним урахуванням специфічних особливостей слов'янської мови. <…> Переклади творів, у яких Костянтин і Мефодій намагалися знайти для всіх особливостей даних пам'ятників адекватне вираження, означали не просте виникнення літературної мови середньовічних слов'ян, але його існування вже відразу в тих зрілих, розвинених формах, які вироблялися в грецькому тексті оригіналів як результат багатовікового літературного розвитку».

Можливо, хтось до Кирила й Мефодія й робив спроби створення слов'янської писемності, але на цей рахунок існують тільки гіпотези. А численні історичні джерела свідчать саме про Кирила й Мефодія як про творців слов'янської азбуки, писемності й книжності.

Утім, історія створення слов'янської писемності має одну досить цікаву загадку. В IX столітті в слов'ян з'явилися практично одночасно дві системи писемності: одна одержала назву глаголиці, а інша — кирилиці. Яка з абеток — кирилична або глаголична — була винайдена св. Кирилом? Багато вчених схильні вважати, що першою слов'янською абеткою була глаголиця. Інші вважають, що святий Кирил винайшов кирилицю. Можливо, першовчителями слов'ян були створені обидві ці системи писемності, але згодом найбільше поширення одержала кирилиця, яка стала основою сучасної абетки. Але як би не були вирішені наукою ці питання, свідчення історичних джерел про свв. братів Кирила й Мефодія як про творців слов'янської писемності й книжкової культури залишається незмінним.

Православна місія Кирила й Мефодія стала також вирішальним фактором для формування єдиного культурного простору слов'янських народів. В XIX столітті відомий російський археограф архімандрит Леонід (Кавелін) у книгосховищі Хілендарського (сербського) монастиря на Афоні знайшов і опублікував рукопис «Слово вчителя нашого Костянтина Філософа». У ньому Константин Філософ звертається до всіх слов'янських народів: «Темжеуслышите словени вси… Слышите, словенск народ весь… Се же все мы, братие словени, замышляюще, глаголем светподобающ…».

До кого було звернене слово просвітителів Кирила й Мефодія? До всіх народів слов'янського світу, який в IX столітті в мовному відношенні був не настільки розділеним, як у наступні сторіччя. Від Балтійського моря на півночі до Егейського моря й Адріатики на півдні, від Лаби (Ельби) і Альп на заході й до Волги на сході розселялися слов'янські племена, імена яких доніс наш «початковий літопис»: морави, чехи, хорвати, серби, хорутане, поляне, древляни, мазовшани, поморяни, дреговичі, полочани, бужани, волиняни, новгородці, дуліби, тиверці, радимичі, в’ятичи. Усі вони говорили на «языке словеньском» і всі отримали від своїх першовчителів освіту й рідну літературу.

Костянтин Філософ, прийнявши незадовго до своєї кончини чернецтво з іменем Кирил, помер 869 року. Мефодій пережив свого молодшого брата на 16 років. Перед смертю Кирил заповів братові: «Ми з тобою, як два воли, вели одну борозну. Я знеміг, але ти не думай залишити працю вчителювання й знову віддалитися на гору (у монастир)». Святий Мефодій виконав наказ свого брата й до кінця земного життя трудився над перекладом Біблії, богослужбових книг і церковно-правових збірників. Помер Мефодій 885 року, залишивши після себе багато спадкоємців, що знають і люблять церковнослов'янські книги.

Найбільша заслуга Кирила й Мефодія перед слов'янським світом полягала ще й у тому, що вони всюди намагалися залишати своїх учнів — продовжувачів справи просвітлення слов'янських народів. Їхні учні продовжили православну місію в Моравії й Панонії, а через наступну ланку спадкоємців кирило-мефодіївські книжкові традиції досягли південної Польщі, Словенії, Хорватії й Болгарії.

Кирило-мефодіївська православна місіонерська традиція, на відміну від західно-католицької, характеризувалася тим, що усна проповідь Євангелія, церковна служба й шкільне навчання — усе це відбувалося рідною мовою тих народів, яким послідовники Кирила й Мефодія несли православ'я й православну культуру. Особливо важливе значення мало введення слов'янської мови в богослужіння, тому що в ту пору богослужбова мова була одночасно й мовою літератури.

З Хрещенням Русі книги слов'янською мовою стали дуже швидко поширюватися й на Руській землі. «В “Повісті минулих літ”, уважної до всіх подій руської культури, немає ані імен, ані дат, пов'язаних власне з руською писемністю. І це, без сумніву, тому, що Кирил і Мефодій були в свідомості книжників Русі істинними творцями єдиної для всіх східних і південних слов’ян писемності. Руське «Сказання про переклад книг на слов’янську мову», що міститься в «Повісті минулих літ», починається словами: «Беедин язык словенск». Далі в цьому «Сказанні» говориться: «А словеньскый язык и рускый одно есть», — и дещо нижче знову повторюється: «…а язик словенки един».
У цей час у культурі церковнослов'янська мова найчастіше усвідомлюється як мова молитви й православного богослужіння. Але цим її значення не вичерпується. «У цілому значення церковнослов'янської мови полягає в тому, що вона являє собою вміщену в одній площині всю історію мови, тому що в церковнослов'янській одночасно функціонують пам'ятки, що сходять до діяльності слов'янських первоучителів — преподобного Нестора, митрополита Іларіона, Кирила Туровського, преподобного Максима Грека й далі до наших днів».

Українська Православна Церква й дотепер свято зберігає церковнослов'янську мову як мову свого богослужіння. Отже, мові, незважаючи на всі випробування, занепад не загрожує. Висока культурна планка, яку підтримує церковнослов'янська мова, допоможе зберегти красу, багатство й силу мови й рідної літератури.

Значення діяльності Кирила і Мефодія полягало в створенні слов'янської азбуки, розробці першої слов'янської літературно-письмової мови, формуванні основ створення текстів на слов'янській літературно-письмовій мові. Кирило-мефодіївські традиції були найважливішим фундаментом літературно-письмових мов південних слов'ян, а також слов'ян Великоморавської держави. Крім того, вони вплинули на формування літературно-письмової мови й текстів на ній в Давній Русі, а також її нащадках — білоруської, російської й української мов. Так чи інакше, кирило-мефодіївські традиції знайшли відбиття в польській, серболужицькій, полабській мовах. Таким чином, діяльність Кирила й Мефодія має спільнослов'янське значення. У всіх слов’ян, незважаючи на сторіччя, що минули, до цього дня живе пам’ять про великих рівноапостольних просвітителів. Священна пам’ять святих Кирила й Мефодія служить з’єднувальною ланкою для всіх слов’янських народів.